Home » Articles

IP-телефонія на перших етапах

Submitted by on Wednesday, 19 June 2013No Comment

У своєму розвитку IP-телефонія пройшла три етапи. На першому це була, скоріше, Internet-іграшка, придатна тільки для квакаючого і шиплячого зв’язку двох ентузіастів. Два комп’ютери, оснащені мікрофонами, динаміками, звуковими картами з підтримкою оцифровки звуку і не дуже складним програмним забезпеченням, дозволяли вести двосторонній діалог через Internet в реальному часі . Проте до зручностей звичайної телефонної послуги такий спосіб спілкування явно недотягував.
Абонентам потрібно було знати IP-адресу комп’ютера співбесідника, домовлятися про час розмови, вибирати момент для якіснішої передачі мові, коли трафік Internet між даними конкретними крапками не стикався з великими перевантаженнями і затримками. Крім того, за відсутності стандартів на обох комп’ютерах потрібно було встановити таке програмне забезпечення, щоб спосіб кодування голосу і упаковки його в пакети був одним і тим же. Взаємодія між комп’ютером і телефоном, підключеним до звичайної телефонної мережі, не передбачалося. Зате витрати обмежувалися невеликою платою провайдерові Internet.
Другий етап ознаменувався появою стандартів IP-телефонії, перш за все – стандартів групи H.323. Розробники цих протоколів виходили з того, що дві мережі – телефонна і IP – співіснуватимуть пліч-о-пліч достатньо тривалий час, а значить, важливо регламентувати їх взаємодію з урахуванням процедур встановлення з’єднання, що існують в традиційних телефонних мережах, а також домовитися про спосіб передачі виклику і самого голосу по мережі IP.
У стандартах H. 323 визначається дві групи протоколів – протоколи транспортної площини (transport plane), званою також призначеною для користувача площиною (user plane), і протоколи площини управління викликами (call control plane). Протоколи транспортної площини займаються безпосередньою передачею голосу по мережі з комутацією пакетів, а протоколи площини управління викликами переносять по мережі запити на встановлення з’єднань і реалізують такі службові функції як авторизація доступу абонента до мережі і облік часу з’єднання. Основними елементами мережі H.
323 є так звані IP-телефони, що підключаються безпосередньо до мережі IP, і шлюзи (gateway), що пов’язують традиційну телефонну мережу з мережею IP і забезпечують трансляцію упакованого в пакети оцифрованого і часто компрессированного голоси в цифрову або аналогову форму, придатну для передачі по телефонній мережі загального користування. Крім того, у функції шлюзу H. 323 входить трансляція протоколів сигналізації телефонних мереж, таких, як R2, Q. 931 або SS7, в протоколи сигналізації стека H. 323. Шлюз дозволяє абонентам із звичайним телефонним апаратом спілкуватися з користувачами IP-телефонів або ж використовувати мережу IP як транзитну.
Основне завдання рівня управління викликами – вибір шляху в мережі з комутацією пакетів – в простому випадку може бути вирішена шлюзом, а в більш загальній постановці доручається спеціальному елементу мережі – сторожеві (gatekeeper). Сторож виконує реєстрацію і авторизацію абонентів, у разі потреби трансляцію адрес (наприклад, імен DNS в телефонні номери), а також займається маршрутизацією викликів до IP-телефону або шлюзу, а якщо буде потрібно, то і до іншого сторожа. Зазвичай один сторож обслуговує так звану зону, тобто частину мережі, що знаходиться під адміністративним управлінням однієї організації. Всі функції сторожа в архітектурі H.
323 можуть виконувати і термінальні пристрої – телефони і шлюзи, але таке рішення погано масштабується а потік викликів насилу контролюється і тарифікується.
На цьому етапі розвитку IP-телефонії мережа IP (Internet або приватна) широко використовувалася як транзитна між двома місцевими телефонними мережами . Дана схема реалізації загальнодоступних послуг IP-телефонії стала достатньо популярна у всьому світі, у тому числі і в Росії. Для її реалізації операторові зв’язку не треба створювати власну дорогу

Джерело: ip-kuban.ru